Казки для дорослих

Притча про камінь і пісок

Два друга довгий час йшли по пустелі.

Одного разу вони посперечалися, і один зопалу дав ляпаса іншому. Останній відчув біль, але нічого не сказав, тільки написав на піску: «Сьогодні мій найкращий друг дав мені ляпаса».

Через багато днів вони знайшли оазис з водоймою, в якому вирішили скупатися. Той, який отримав ляпаса, ледь не потонув, і друг його врятував.

Коли він прийшов до тями, то висік на камені: «Сьогодні мій найкращий друг врятував мені життя».

Тоді друг запитав його:

- Коли я образив тебе, ти написав на піску, а тепер пишеш на камені. Чому?

- Коли хто-небудь нас ображає, ми повинні написати це на піску, щоб вітри могли стерти. Але коли хто-небудь робить щось хороше нам, ми маємо висікти це на камені, щоб ніякий вітер не міг стерти, - відповів інший.

Мораль: навчися писати образи на піску і висікати радості на камені…

ПРИТЧА ПРО СЕМЬЮ И СЧАСТЬЕ

        В одном маленьком городе живут по соседству две семьи. Одни супруги постоянно ссорятся, виня друг друга во всех бедах и выясняя, кто из них прав, а другие дружно живут, ни ссор у них, ни скандалов.

     Дивится строптивая хозяйка счастью соседки. Завидует. Говорит мужу:

– Пойди, посмотри, как у них так получается, чтобы все гладко и тихо.

   Пришел тот к соседскому дому, притаился под открытым окном. Наблюдает. Прислушивается. А хозяйка как раз порядок в доме наводит. Вазу дорогую от пыли вытирает. Вдруг позвонил телефон, женщина отвлеклась, а вазу поставила на краешек стола, да так, что вот-вот упадет.

Но тут ее мужу что-то понадобилось в комнате. Зацепил он вазу, та упала и разбилась.

    "Ох, что сейчас будет!", – думает сосед.

Подошла жена, вздохнула с сожалением, и говорит мужу:

– Прости, дорогой. Я виновата. Так неаккуратно вазу поставила.

– Что ты, милая? Это я виноват. Торопился и не заметил вазу. Ну да, ладно. Не было бы у нас большего несчастья.

... Больно защемило сердце у соседа. Пришел он домой расстроенный.

Жена к нему:

– Ну что ты так долго? Посмотрел?

– Да!

– Ну и как там у них?

– У них то все виноваты. А вот у нас все правы...

Все что с нами происходит – к лучшему…

        У африканского короля был близкий друг, с которым он вместе вырос. Этот друг, исследуя любую ситуацию, будь она позитивная или негативная, имел привычку говорить: "Это хорошо."

       Однажды, король находился на охоте. Друг подготавливал и заряжал ружья для короля. Видимо, он сделал что-то неправильно, подготавливая одно из ружей. Когда король выстрелил из него, у него оторвало указательный палец руки.

      Рассматривая ситуацию, друг как обычно произнес: "Это хорошо." На что король ответил: "Нет, это не хорошо!" - и приказал отправить своего друга в тюрьму.

      Прошло около года, и король охотился в районе, где по его мнению, находиться было совершенно безопасно, но каннибалы взяли его в плен и привели в свою деревню вместе с его свитой.

      Они связали королю руки, натаскали дров, установили столб и привязали его к нему. Когда каннибалы подошли ближе, чтобы развести огонь, они заметили, у короля не хватает указательного пальца на руке. Из-за своего суеверия, они никогда не ели того, кто имел какую-нибудь ущербность в теле. Развязав короля, они его отпустили.

      Вернувшись домой, король вспомнил тот случай, когда он лишился пальца, и почувствовал угрызения совести за свое обращение с другом. Он сразу же пошел в тюрьму, чтобы поговорить с ним.

- Ты был прав, сказал король, это было хорошо, что я остался без пальца.

И он рассказал всё, что только что с ним происходило.

- Я очень сожалею, что посадил тебя в тюрьму, это было с моей стороны неправильно.

- Нет, сказал его друг, это хорошо!

- Что ты говоришь? Разве это хорошо, что я посадил своего друга на целый год в тюрьму?

- Если бы я не был в тюрьме, то был бы там вместе с тобой.

ПЕРШ НІЖ ГНІВАТИСЬ ...

        Дівчина чекала свій рейс у великому аеропорту. Її рейс було затримано, і їй довелося чекати літак протягом декількох годин. Вона купила книгу, пакет печива і сіла в крісло, щоб провести час. Поруч з нею був порожній стілець, де лежав пакет печива, а на наступному кріслі сидів чоловік, який читав журнал. Вона взяла печиво, чоловік взяв теж! Її це розлютило, але вона нічого не сказала і продовжувала читати. І кожен раз, коли вона брала печиво, чоловік продовжував теж брати. Вона розлютилася, але не хотіла влаштовувати скандал в переповненому аеропорту.

         Коли залишилося тільки одне печиво, вона подумала: «Цікаво, що зробить цей нахаба?».

         Раптом - ніби прочитавши її думки, чоловік узяв печиво, розламав його навпіл і простягнув їй, не піднімаючи очей. Це було межею, вона встала, зібрала свої речі і пішла. Пізніше, коли вона сіла в літак, полізла в сумочку, щоб дістати свої окуляри, то витягла пачку печива ... Вона раптом згадала, що сама поклала свою пачку печива в сумочку. І людина, яку вона вважала нахабою, ділився з нею печивом, не проявляючи ані краплини гніву, просто з доброти. Їй було так соромно і не було можливості виправити свою провину.

         Перш ніж гніватися, подумайте.

         Може НЕ ПРАВІ САМЕ ВИ ...

Батьки у нас не продаються!!!

               Молода пара  увійшла в найкрасивійший у місті магазин іграшок. Чоловік і дружина довго оглядали різнокольорові іграшки, що стояли на полицях, висіли під стелею, були розкладені в безладді на лавках.... У магазині навколо стояли ляльки, електронні ігри, мініатюрні кухні, де можна було приготувати торт і піцу. Подружжя довго не могли нічого вибрати. Тоді до них підійшла гарненька продавщиця.- Бачите, - сказала жінка, - у нас маленька дівчинка, але нас цілий день не буває вдома, а нерідко і по вечорах.- Наша донька майже не посміхається, - додав батько.- Ми хотіли б купити їй яку-небудь іграшку, щоб вона раділа, - знов заговорила мати, - навіть коли нас немає вдома. Що-небудь, щоб розвеселити її, коли вона одна.- На жаль, - люб'язно усміхаючись, відповіла продавщиця, - батьки у нас не продаються!

Мудра притча про те, як реагувати на 

заздрість, злість і образи оточуючих.

Жив-був старий мудрий самурай. У нього була група учнів, і він навчав їх мудрості і бойовому ремеслу. Одного разу під час занять до нього зайшов молодий воїн, що прославився своєю нечемністю і жорстокістю.

Його улюбленою тактикою був прийом провокації: він ображав супротивника, той виходив з себе, приймав виклик, але в люті робив одну помилку за іншою, і програвав бій.
Так сталося і цього разу: воїн вигукнув кілька образ і став спостерігати за реакцією самурая. Але той незворушно продовжував вести заняття. Так повторилося кілька разів. Коли самурай ніяк не відреагував і в третій раз, боєць в роздратуванні пішов геть.
Учні уважно і з цікавістю спостерігали за процесом. Після відходу бійця один з них не витримав:
– Учитель, навіщо ви терпіли його нападки? Потрібно було викликати його на бій!
Мудрий самурай відповів:
– Коли вам приносять подарунок і ви не приймаєте його, кому він належить?
– Своєму колишньому хазяїну, – відповіли учні.
– Те ж стосується заздрості, ненависті і образ. До тих пір, поки ти не приймеш їх, вони належать тому, хто їх приніс.