Притча про камінь і пісок
Два друга довгий
час йшли по пустелі.
Одного разу вони
посперечалися, і один зопалу дав ляпаса іншому. Останній відчув біль, але
нічого не сказав, тільки написав на піску: «Сьогодні мій найкращий друг дав
мені ляпаса».
Через багато днів
вони знайшли оазис з водоймою, в якому вирішили скупатися. Той, який отримав
ляпаса, ледь не потонув, і друг його врятував.
Коли він прийшов до
тями, то висік на камені: «Сьогодні мій найкращий друг врятував мені життя».
Тоді друг запитав його:
- Коли я образив
тебе, ти написав на піску, а тепер пишеш на камені. Чому?
- Коли хто-небудь
нас ображає, ми повинні написати це на піску, щоб вітри могли стерти. Але коли
хто-небудь робить щось хороше нам, ми маємо висікти це на камені, щоб ніякий вітер
не міг стерти, - відповів інший.
Мораль: навчися
писати образи на піску і висікати радості на камені…
В одном маленьком городе живут по соседству две
семьи. Одни супруги постоянно ссорятся, виня друг друга во всех бедах и
выясняя, кто из них прав, а другие дружно живут, ни ссор у них, ни скандалов.
Дивится строптивая хозяйка счастью соседки.
Завидует. Говорит мужу:
– Пойди, посмотри, как у них так получается, чтобы
все гладко и тихо.
Пришел тот к соседскому дому, притаился под открытым
окном. Наблюдает. Прислушивается. А хозяйка как раз порядок в доме наводит.
Вазу дорогую от пыли вытирает. Вдруг позвонил телефон, женщина отвлеклась, а
вазу поставила на краешек стола, да так, что вот-вот упадет.
Но тут ее мужу что-то понадобилось в комнате.
Зацепил он вазу, та упала и разбилась.
"Ох, что сейчас будет!", – думает сосед.
Подошла жена, вздохнула с сожалением, и говорит
мужу:
– Прости, дорогой. Я виновата. Так неаккуратно вазу
поставила.
– Что ты, милая? Это я виноват. Торопился и не
заметил вазу. Ну да, ладно. Не было бы у нас большего несчастья.
... Больно защемило сердце у соседа. Пришел он домой
расстроенный.
Жена к нему:
– Ну что ты так долго? Посмотрел?
– Да!
– Ну и как там у них?
– У них то все виноваты. А вот у нас все правы...
Все что с нами происходит – к лучшему…
У африканского короля был близкий друг, с которым он
вместе вырос. Этот друг, исследуя любую ситуацию, будь она позитивная или
негативная, имел привычку говорить: "Это хорошо."
Однажды, король находился на охоте. Друг
подготавливал и заряжал ружья для короля. Видимо, он сделал что-то неправильно,
подготавливая одно из ружей. Когда король выстрелил из него, у него оторвало
указательный палец руки.
Рассматривая ситуацию, друг как обычно произнес:
"Это хорошо." На что король ответил: "Нет, это не хорошо!"
- и приказал отправить своего друга в тюрьму.
Прошло около года, и король охотился в районе, где
по его мнению, находиться было совершенно безопасно, но каннибалы взяли его в
плен и привели в свою деревню вместе с его свитой.
Они связали королю руки, натаскали дров, установили
столб и привязали его к нему. Когда каннибалы подошли ближе, чтобы развести
огонь, они заметили, у короля не хватает указательного пальца на руке. Из-за
своего суеверия, они никогда не ели того, кто имел какую-нибудь ущербность в
теле. Развязав короля, они его отпустили.
Вернувшись домой, король вспомнил тот случай, когда
он лишился пальца, и почувствовал угрызения совести за свое обращение с другом.
Он сразу же пошел в тюрьму, чтобы поговорить с ним.
- Ты был прав, сказал король, это было хорошо, что я
остался без пальца.
И он рассказал всё, что только что с ним
происходило.
- Я очень сожалею, что посадил тебя в тюрьму, это
было с моей стороны неправильно.
- Нет, сказал его друг, это хорошо!
- Что ты говоришь? Разве это хорошо, что я посадил
своего друга на целый год в тюрьму?
- Если бы я не был в тюрьме, то был бы там вместе с
тобой.
ПЕРШ
НІЖ ГНІВАТИСЬ ...
Дівчина чекала свій рейс у великому аеропорту. Її рейс було затримано, і
їй довелося чекати літак протягом декількох годин. Вона купила книгу, пакет
печива і сіла в крісло, щоб провести час. Поруч з нею був порожній стілець, де
лежав пакет печива, а на наступному кріслі сидів чоловік, який читав журнал.
Вона взяла печиво, чоловік взяв теж! Її це розлютило, але вона нічого не
сказала і продовжувала читати. І кожен раз, коли вона брала печиво, чоловік
продовжував теж брати. Вона розлютилася, але не хотіла влаштовувати скандал в
переповненому аеропорту.
Коли
залишилося тільки одне печиво, вона подумала: «Цікаво, що зробить цей нахаба?».
Раптом - ніби прочитавши її думки, чоловік узяв печиво, розламав його
навпіл і простягнув їй, не піднімаючи очей. Це було межею, вона встала, зібрала
свої речі і пішла. Пізніше, коли вона сіла в літак, полізла в сумочку, щоб
дістати свої окуляри, то витягла пачку печива ... Вона раптом згадала, що сама
поклала свою пачку печива в сумочку. І людина, яку вона вважала нахабою,
ділився з нею печивом, не проявляючи ані краплини гніву, просто з доброти. Їй
було так соромно і не було можливості виправити свою провину.
Перш
ніж гніватися, подумайте.
Може
НЕ ПРАВІ САМЕ ВИ ...
Батьки у нас не продаються!!!
Молода пара увійшла в найкрасивійший у місті магазин іграшок. Чоловік і дружина довго оглядали різнокольорові іграшки, що стояли на полицях, висіли під стелею, були розкладені в безладді на лавках.... У магазині навколо стояли ляльки, електронні ігри, мініатюрні кухні, де можна було приготувати торт і піцу. Подружжя довго не могли нічого вибрати. Тоді до них підійшла гарненька продавщиця.- Бачите, - сказала жінка, - у нас маленька дівчинка, але нас цілий день не буває вдома, а нерідко і по вечорах.- Наша донька майже не посміхається, - додав батько.- Ми хотіли б купити їй яку-небудь іграшку, щоб вона раділа, - знов заговорила мати, - навіть коли нас немає вдома. Що-небудь, щоб розвеселити її, коли вона одна.- На жаль, - люб'язно усміхаючись, відповіла продавщиця, - батьки у нас не продаються!
Комментариев нет:
Отправить комментарий